До Дня художника, яке відзначається 9 жовтня, хочемо познайомити вас із роботою та життям людини, яка займається образотворчим мистецтвом. Для цього поспілкувались із художником з Волині — Шумиком Василем Івановичем.


Трохи біографії


Митець народився у звичайній сімʼї. Попри те, що йому дуже подобалося малювати, він мріяв бути моряком, а з 3 класу — хотів стати військовим. 


Починаючи з 5 класу, Василь вирізнявся серед інших учнів тим, що найкраще малював (перші малюнки створено фломастерами). Також, ще юнаком, він брав участь у шкільних конкурсах, де неодноразово займав перші місця.


Цікаво: одна з працівниць школи забрала його малюнки із конкурсів і повісила їх вдома на стіну.


Потім Василь пішов в армію (служив у Німеччині). Але, попри це, він продовжував займатись мистецтвом. Після першого року служби вступив до Вищого військово-політичного училища (м. Таллінн), а пізніше — до Львівського військового училища. Але художнику там не дуже сподобалось, тому через рік він вступив до Львівського пожежного училища. Навчаючись три роки, Василь багато малював. Його малюнки були на стінгазетах і різних стендах. 


Закінчивши з червоним дипломом училище, митець працював у Ковелі, а пізніше — в Луцьку та Камінь-Каширську, де власне він живе зараз.


У 45 років Василь пішов на пенсію та повністю присвятив себе мистецтву.


Цікаво: ще з дитинства Василь планував майбутнє. Хотів вступити до військового училища, закінчити його, працювати, а потім поринути з головою в малювання. Це власне він і зробив.


Тематика картин


«Мені подобається все малювати. На початку частіше писав ікони. Зараз часто пишу природничі, мисливчі та історичні сюжети. Також був досвід у створенні портретів», – каже митець.


Також додає, що сюжети картин для художника не на першому місці, важливіше — задоволення від процесу їх створення.




Натхнення


– Чи бували моменти, коли натхнення вичерпувалося і ви не могли писати картини?


– Оскільки я – офіцер, повинен (можу!) брати себе в руки та писати. Але на початку були моменти, коли бракувало натхнення. Також боявся, бо думав, де ж його взяти. Але моя служба посприяла формуванню й загартуванню характеру. Коли немає бажання й натхнення щось робити, я все одно роблю, бо треба. Проте мені достатньо почати писати, щоб зʼявилось натхнення.


Завжди перед чимось невідомим нас паралізує страх. Але як тільки ми робимо крок йому назустріч і пробуємо це невідоме, відчуваємо неймовірне задоволення, радість і піднесення. Так само з написанням картин. Тільки я сідаю за роботу, навіть тоді, коли не хочу, як через хвилин десять мене озоряє і я не можу вже відірватися.


    


Ресурси


– Що допомагає вам відновлювати ресурси?


– Малювати завжди хотілося і хочеться зараз. Але інколи, особливо, коли постійно пишеш картини, трохи набридає. Тому я намагаюсь поєднувати техніку писання картин олією із випалюванням зображень на фанері (ікони, історичний сюжет тощо). Так нереально знудитися, втомитися. Також останнім часом я створюю декоративне панно — скульптурний або живописний твір, який використовують для прикрашання стін чи стель. 


Цікаво: 5 великих панно, які створив Василь, розміщено у військовому університеті у Львові (там, де навчався митець).




Нюанси


На думку Василя, недоліків у професії художника немає. Швидше є нюанси, на які треба звернути увагу замовнику. Зокрема, це те, що точну вартість картини можна визначити тоді, коли її буде створено. Також наперед художник не може сказати, скільки точно часу потрібно на виконання роботи. Адже все залежить від деталізації, техніки, обʼєму картини. Можна написати картину за день, а можна – за місяць.


Замовники


Сформувалося коло замовників у художника ще з юних років. І завжди було так, що вони самі знаходили Василя через знайомих, родичів та їхні позитивні відгуки.


Якось митець їздив у Польщу до жінки, якій писав копії картин Пікассо та Кандинського. Тепер у неї майже весь будинок у картинах Василя.


Цікаво: художник ніколи не відмовляв замовникам. «Будь-яка тематика, яку раніше не використовував, — це виклик собі. Мені завжди все цікаво. А коли закінчуєш роботу — то це неймовірні відчуття», — говорить Василь.




Життєві історії


Ще до виходу на пенсію, до Василя звернувся ректор Львівського військового університету з проханням написати щось тематичне для наукової зали, де захищають дисертації представники різних спеціальностей.


Не довго думаючи, Василь Іванович вирішив написати «Афінську школу». На ній зображено науковців — представників різних галузей (гуманітарні, точні науки, природничі). Сьогодні картина прикрашає залу та створює особливу атмосферу. На її фоні досі фотографуються багато людей.  


У Луцьку Василь оздобив каплицю «Неопалима Купина», що знаходиться біля третьої пожежно-рятувальної частини. І тематично митець зобразив (попередньо поспілкувавшись зі священником) на стінах пожежників разом зі святими. «На рівні двох-двох з половиною метрів, починаючи знизу, зображено в чотирьох кутах роботу пожежників. В одному — рятування людей, в другому — гасіння, в третьому — піротехніку, четвертому — рятування людей у воді, лісові пожежі. Піднімаючись вгору, зображено святих та ікони (Явлення Пресвятої Богородиці жителям Чорнобиля перед катастрофою, Чорнобильський Спас). А зверху зображено Ісуса з книжкою», – говорить Василь. 


Одного разу художник вирішив зробити оригінальний подарунок дружині на Міжнародний жіночий день. І натрапивши на обкладинку книги «Селена — дочка Клеопатри», вирішив її змалювати. Але замість обличчя Селени, зобразив обличчя дружини, замість кота — собаку, яка на той час була вдома. Дружині дуже сподобалася робота.


Василь Іванович — яскравий приклад талановитої, сміливої та сильної духом людини. Історія його життя та творчості вкотре доводить, що людина може все, головне — мати бажання. Тож долайте свої страхи, розвивайтесь, вивчайте нове та надихайтесь мистецтвом.


  Марія Приходько, авторка медіаплатформи budni


 


Читайте ще: 12 професій, які ми часто плутаємо