Загострення профвигорання після відпустки: вижити та пережити

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on LinkedIn

Нещодавно зустріла знайому, спитала, як справи, а у відповідь почула цілу історію, якою варто поділитися з вами. Моя знайома, назвемо її Вірою, декілька років працювала HR-ом у торгівельній компанії. Пару років тому її роботодавець вирішив активно розширювати штат, і Вірі довелося рік працювати майже без вихідних та понаднормово. Як результат, почались проблеми зі здоров’ям. «Я не знала, що в мене болить більше, з’явились безсоння, апатія», – зізналась моя співрозмовниця. Ледь вимолила в керівника відпустку та поїхала до санаторію – «як стара бабця». Майже місяць Віра лікувалась, відпочивала та думала – адже санаторій був у тихому зеленому місці, інтернет майже ніякий, а вільного часу вдосталь. І коли повернулась до роботи, зрозуміла, що далі тут працювати не буде – «стіни тиснуть». До того ж шеф вирішив, що за відпустку, першу на цій роботі, Віра буде відпрацьовувати вдвічі більше на ті самі гроші. Тому через два тижні Віра звільнилася. «Пішла в нікуди. Місяць сиділа вдома, просто відпочивала – відсипалася, займалася хатніми справами, в кіно пішла». Потім розмістила резюме та дуже прискіпливо обирала майбутнього роботодавця. «Мені один із керівників сказав – судячи з ваших питань, вам на попередньому місці було непереливки…», – невесело посміхнулась Віра. Зараз Віра працює, але «рвати пуп», як на попередньому місці роботи, вже не буде. «Що таке профвигорання, дізналася не з інтернету», – каже вона.

Чому люди звільняються після відпустки?

Віра така не одна. Згідно з дослідженням Monster.com (1200 учасників), 70% людей будуть шукати нову роботу після повернення з відпустки. Звісно, є велика кількість співробітників, які готуються до відпустки, вже знаючи, що на стару роботу не повернуться, бо мають геть інші плани. Нам цікавіша інша категорія – це ті, хто звільняється після відпустки імпульсивно, частіше через те, що професійне вигорання лише загострилося.

Найчастіше це відбувається, коли у відпустку людина буквально «виривається», і намагається відпочити навіть не на 100, а на 200%. Або виспатися (хоча б відлежатися), поїсти смаколиків, або подивитися якісь цікавинки, додати трохи барв у сіре рутинне життя. Іноді намагання побачити все й усюди у форматі автобусного тура виснажує ще більше. І от людина або повертається з відпустки відпочилою і бачить набридле «болотце», або повертається втомленою, а на неї чекає купа роботи… Результат – розчарування або відчай та звільнення.

Чи можна з цим боротися? Звісно. Є профілактика? Є. І хоча медики в 2019 році офіційно визнали профвигорання хворобою, його можна вилікувати.

Як попередити звільнення?

Спершу треба дізнатися, чим викликане профвигорання, які чинники є рушійними. Якщо казати про модель, яку пропонують Крістіна Масліч та Майкл Лейтер, можливо зосередитися на 6 показниках з трудової сфери та моніторити дисбаланс у кожній із них.

Одним із показників є робоче навантаження – якщо воно відповідає вашим можливостям, ви маєте час не тільки на ефективне виконання професійних обов’язків та розвиток, але й повноцінно відпочиваєте, все гаразд.  Якщо ні, варто ретельніше планувати поточні справи, впевнитися, що ви вірно ставите пріоритети завдань, можете сказати «ні», або делегуєте завдання, а не тягнете все на собі. Якщо потрібно, фіксуйте завантаженість, наприклад, протягом тижня, а потім проводьте «роботу над помилками»: що можна було зробити інакше або не робити взагалі (наприклад, не робити самому). Добре, якщо ви можете встановити собі максимальну кількість завдань, які можете виконувати якісно одночасно, та суворо її дотримуватися. І, до речі, треба враховувати розмір завдань – великі іноді можуть враховуватись як 2-3 дрібних.

Другий показник – відчуття відсутності контролю над робочим процесом. Можливо, ваш бос – мікроменеджер та буквально «душить» вас контролем та втручанням у робочий процес. Або ваш керівник дуже запальний, та часто-густо міняє стратегію, не завжди встигаючи вас про це повідомити. Іноді профвигорання провокують відсутність автономії, можливості приймати важливі рішення, відчуття нестачі ресурсів, повноважень або довіри керівництва. Якщо ви не можете домовитися з керівником, отримати гарантії того, що ви матимете відповідні ресурси або час, можливо, подальша співпраця не буде для вас корисною.

Ще один важливий показник – винагорода, яка може не збігатися з кількістю витрачених зусиль. Іноді досвічений працівник начебто легко виконує завдання, і це викликає у керівництва мотивацію додати йому ще роботи на ті самі гроші. Але якщо працівник не відчує себе оціненим «як годиться», його продуктивність впаде. Тому варто прокомунікувати керівництву, що ви розраховуєте на нову посаду, підвищення зарплатні, бонус або хотіли б скористатися обіцяною відпусткою.

Оточення – теж важливий чинник. Звісно, обирати колег чи керівника навряд чи можливо, але побудувати відносини, які не ріжуть душу, – реально. Тому такі прості речі, як поцікавитися (щиро) у колег, як у них справи, або критикувати витримано та без осуду, можуть покращити відносини. Варто пам’ятати, що професійне вигорання може бути заразним, тому, якщо ви відчуваєте, що потрапили у токсичне середовище, краще його змінити. Те саме варто робити і у випадку, коли ви зробили те, що могли, аби налагодити добрі відносини з колегами, але результат вас зовсім не потішив.

Варто звернути увагу, чи збігаються ваші цінності з ідеалами компанії. Можливо, якщо ви працюєте лише заради бажаної винагороди, вас не турбує, наскільки етична компанія та чи дискомфортна для вас співпраця. Але якщо відповідність цінностей для вас дійсно важлива, а управлінські рішення компанії викликають розчарування та дискомфорт, і відкрита комунікація з керівництвом неможлива, – найкращим рішенням буде зміна місця роботи. Проте якщо керівництво компанії готове йти вам назустріч, можливо, відкрита дискусія та компроміс лишать вас у компанії та допоможуть вирішити проблему вигорання.

Останнім за переліком, але не за важливістю є чинник справедливості. Звісно, кожному важливо розуміти, що керівництво бачить досягнення та реагує заохоченнями, а не мовчанкою. Що можуть піти назустріч та зсунути терміни проекту або відправити на дорогий тренінг саме вас, а не щасливчиків з іншого підрозділу. Якщо це дійсно вас чіпляє, поговоріть з колегами та керівником. Можливо, ваш бос навіть не помічав за собою такі перекоси, тому й не робив нічого іншого.

Важливо зрозуміти, що професійне вигорання – це не просто загальне незадоволення чи втома. Це складна проблема, яку краще попередити, ніж лікувати. А для попередження важно ще раз передивитись своє відношення до роботи, орієнтуючись на ті чинники, які ми перерахували в цій статті:

  • робоче навантаження;
  • самоконтроль;
  • винагорода;
  • справедливість;
  • відповідність цінностей;
  • відносини з колективом.

Насамперед важливо зрозуміти, що проблема є. Другий крок – знайти причину, яка її викликала, та намагатись вирішити її. Наприклад, відкрито обговорити ситуацію з колегами та керівництвом. Можливо, вони не здогадуються, як нинішній стан речей провокує вас на професійне вигорання. І лише після того, як перемовини не дадуть результату, варто задуматись про зміну місця роботи. Не бігти з заявою на звільнення до боса, але зрозуміти, яка робота буде для вас перспективою, натхненням і, можливо, ліками від розчарування. Все можливо. А на неможливе потрібно лише більше часу.

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on LinkedIn

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password