Бути проєктним менеджером у мистецькому продакшені — значить уміти набагато більше, ніж традиційний проджект. Які навички корисні у повсякденній роботі та що варто знати, аби глибше розібратися в перформативному мистецтві? 




Володимир Бурковець, координатор мистецької продукції в агенції proto produkciia


Будьте готові постійно братись за щось нове


З того, що в мене часто відбувається — стратегічно-візійна робота. Працюю з ідеями та сенсами, коли треба сформувати концепцію проєкту та описати її зрозумілою партнерам мовою. Наприклад, для фандрейзингової заявки при подачі на фінансування.


Але є чимало задач, не пов’язаних із класичним менеджментом. Більше схоже на координаційну, технічну роботу, те, що стосується виробництва вистави. Це непомітні глядачам залаштунки, без яких подія не відбудеться. Потрібно зібрати технічні райдери, знайти матеріали для декорацій, а подекуди вміти самотужки їх змонтувати на локації. Інколи треба просто сісти в машину та їхати 1 500 кілометрів без зупинок, аби вчасно привезти команду на подію. Тож нудьгувати не доводиться.


Розрахунки — документи — закони


Значну частину часу займає складання бюджету. Чи то на гастролі, чи прорахунок витрат окремої вистави. Для цього потрібно розуміти, що і скільки коштує для підготовки виступу, транспортування людей та реквізиту. Варто знати рівень зарплат різних підрядників та вміти зіставити якість послуг та їхню вартість. Сюди ж додаються фінансово-юридичні моменти, такі як оподаткування ФОПів, знання певних статей митного законодавства.


Як на мене, митна справа — те, в чому вже зараз мають розібратися всі, хто вважає себе експортерами товарів та послуг. Від продуктів у побутовому розумінні до зразків мистецтва. Адже ми поступово інтегруємось в Європейський Союз. У майбутньому наші картини, декорації, артисти, художники будуть частіше їздити як всередині ЄС, так і плисти кораблями на інші континенти. І ми повинні навчитись експортувати свою продукцію згідно з законом. Маємо розуміти, як це оподатковується, як вивозиться за межі України та повертається назад. Без цієї навички ми не зможемо працювати на європейському ринку.


Організація гастролей


В умовах повномасштабної війни логістика ускладнилась. Артисти, команда організаторів, реквізит можуть бути в різних містах та країнах. Коли починаєш це все зводити докупи, слід врахувати, що дехто добиратиметься кількома автобусами чи приїжджатиме в різні аеропорти та ще й у різні дні. 


Схожа ситуація у нас була в травні. Їхали з Opera Aperta на EuroFestival, що проходив напередодні «Євробачення». Там презентували оперу Chornobyldorf. Тільки уявіть — є десяток літаків, які летять в десяток міст Британії. А в Ліверпулі треба всіх зібрати. Це велика кількість даних, яку складно обробляти. Якщо у вас група 20+ людей, і треба, щоб вони на певну дату приїхали в одне місце, я гарантую — ніхто не зможе це все тримати в голові. Фізично складно. Тому, як мінімум, Google Таблиці є обов’язковими.


Уміти збирати, структурувати і розкладати інформацію по зрозумілих табличках — важлива навичка в перформативному продакшені.


Особливо, коли йдеться про велику виставу. Умовно одна таблиця та кілька вкладок із контактами, планом поїздки, розселенням та витратами дозволить вам спокійніше орієнтуватися у процесах.


У нас такий документ заповнюється в процесі підготовки туру і коли ми в дорозі. Тоді по ходу можна побачити якісь прогалини. Наприклад, де не вистачає скан-копій документів — і повідомити про це конкретну людину. А якщо хтось витрачав власні кошти, то відмітити це, щоб потім компенсувати вартість.


3D-візуалізації для вистав


Одна з тих навичок, яку мені вдалося розвинути у proto produkciia. Готую візуалізації на всі стейдж-плани. Композиторам Opera Aperta, з якими ми працюємо, це допомагає краще орієнтуватися у просторі задовго до приїзду на локацію. Можна побачити об’ємну картинку зали, покрутити її, «пройтися» сценою.




Буває достатньо і 2D-планів або скетчу від руки. Просто взяти олівець і швидко намалювати розміщення декорацій або як світло виставити — це вміння однозначно виручає в процесі підготовки вистав.


 




Загалом візуалізації — класна річ. Культура стає все більш візуальною. Поступово текст як медіум втрачає свою домінантну позицію. Врешті ми прийдемо суто до візуальних образів. І тут визначальною є візуальна комунікація. Коли ви можете через зображення доносити ідеї, задизайнити щось, скажімо, накидати простий флаєр у фотошопі, це вже дасть вам змогу робити більше і краще.


У вільний час продовжую розвиватись у 3D-моделюванні. Зробив собі у SketchUp проєкт — ідеальну модель власної квартири. Потрошки оновлюю, сантиметр за сантиметром, по пару годин на вихідних. Повторюю кроки, які хтось вже зробив на YouTube. Хочу навчитись створювати рухомі картинки, як анімовані сцени. Цікаво було б там поекспериментувати зі світлом.


Де брати знання?


Коли прийшов у команду, в мене вже була певна база — філософський бекграунд. Я закінчив філософський факультет у Київському університеті Шевченка (кафедра етики та естетики). Ще навчався у Львівському національному університеті, теж на філософському. Ми багато працювали з теоретичними текстами про мистецтво, і це дало мені розуміння гуманітарної сфери, культурної. Але що не менш важливо — я мав бажання працювати з мистецькими ідеями. Хоча спершу долучався й до підготовки освітніх подій. З часом інтерес до перформансу переважив.


Отримати базові знання в менеджменті та організації процесів допомогли такі книжки, як «Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший чаc»‎ Джеффа Сазерленда та «Культурна карта»‎ Ерін Меєр. Але для мене найважливіша частина — інтеграція отриманих знань у мистецький контекст. Схожих видань у вільному доступі в інтернеті безліч. Можете підібрати щось на свій смак.


Для розуміння іноземного контексту читаю західну пресу. Про вистави часто пишуть The Atlantic, The New Yorker, The Guardian. З їхніх статей дізнаюсь про сучасних культурних діячів, події. Для ознайомлення з основними течіями сучасного західного перформативного мистецтва я б радив прочитати The Transformative Power of Performance: A New Aesthetics Еріки Фішер-Ліхте та Postdramatic theatre Ханса-Тіса Лемана, а також книгу Антонена Арто «Театр та його Двійник», яка разом з іншими текстами видана українською мовою. За основними гравцями мистецької сцени слідкую в соцмережах — в LinkedIn, Instagram. Дивлюсь, що презентують такі митці, як Dimitris Papaioannou, Romeo Castellucci, Susanne Kennedy, Milo Rau.


Поради тим, хто не має культурологічної освіти


Перше, звідки можна черпати інформацію — колеги та артисти. Організовуєте події, навчальні програми — відвідуйте їх.


Професійне коло насичене корисними знаннями. Спілкуйтесь з митцями, лекторами, беріть участь у воркшопах. Обмінюйтесь думками. Таким чином ви збагачуватимете свій досвід, а менеджерські навички зможете вміло прилаштувати під поточні задачі. А ще зручно, коли в команді є база знань, до якої можна звертатися в разі потреби. Онлайн чи фізична бібліотека в офісі — як вам зручно.


Я б радив усім, хто входить у сферу перформативного мистецтва, книгу Антонена Арто — «Театр і його Двійник». Її можна читати навіть без спеціальної культурологічної підготовки. Це його найвідоміша книжка. У ній автор розкриває свою концепцію театру (театру жорстокості або крюотичного театру). Взагалі есеї та книги Арто передбачили багато сучасних напрямків. Це театр художника, жанр пластичного театру, world theater, імерсивні вистави, принципи розширеної сценографії.


Перформанс — про це дію, рух. Тож було б дивно не сказати, що треба обов’язково ходити на різні вистави, розвивати в собі «надивленість». Це стане хорошою точкою входу в мистецьку сферу. А після пів року такого ходіння складеться краще розуміння контекстів, сенсів, художніх практик. З останнього — був на фестивалі Wiener Festwochen. Подивився Sun and Sea литовської режисерки Rugilė Barzdžiukaitė. Цікавий перформанс із точки зору глядацького досвіду та роботи зі сценічним простором і часом.




Знання іноземних мов


Життєво необхідно, тим паче коли працюєш із закордонними партнерами. Зараз треба хоча б гарно володіти англійською, а в ідеалі — знати 2-3 іноземні мови. Насправді підсвідомо всім людям подобається, коли іноземці розмовляють з ними місцевою мовою. Для налагодження співпраці знання рідної мови потенційних партнерів — чудовий інструмент.


Емпатія, уважність, гнучкість


З одного боку, можна просто добре робити свою справу та не звертати уваги на інше. Але якщо ти уважний до оточення, то в будь-якій складній ситуації зрозумієш, як діяти. Емпатія дає повноцінне відчуття включеності в те, чим займаєшся. Чи у всіх артистів із собою паспорти і квитки на літак? А добові учасникам порахували і прописали у гранті? А як ви перетнете кордон, якщо КПП, через який зазвичай їздили, раптово закрили? Куди прокласти швидший маршрут? Якщо професійного досвіду бракує, достатньо бути уважним, проактивним і не соромитись нагадувати людям про щось.


Поступово вибудовуйте емпатичну комунікацію з тими, з ким ви постійно контактуєте. Це може бути простір для щотижневих зустрічей, такий собі формат синхронізації. Або ж окремий чат, у всіх по-різному. Головне — щоб партнери, клієнти, колеги знали, що для них є місце, де вони можуть щось обговорити з усіма. І ми, проєкті менеджери, можемо трішки раніше на це зреагувати, почути цю потребу та створити такий простір для комунікації. Маючи в команді умови для раннього реагування та бувши емпатичним, ви вчасно відчуєте, що може піти не так, зможете запобігати конфліктам чи врегулювати ситуацію.


Певно, багато хто за останні півтора року помітив, що в нас виросла гнучкість. Це відчуття допомагає, коли немає впевненості, що буде далі. Світ завжди швидко змінювався, його ніколи не можна було передбачити, але люди завжди хотіли цього. Зараз ми вже не намагаємось так робити. Ми стали більш адаптивними та готовими до змін, до життя в будь-яких ситуаціях.


Читайте ще: Що варто знати креаторам та digital-спеціалістам, перш ніж розпочати роботу з іноземними клієнтами?