Прочитавши заголовок, можна подумати собі: та які ж можуть бути загрози трудової міграції, люди постійно мігрують, виїжджають за кордон та повертаються, і так триває вже не перше десятиліття…Однак тенденції останніх 18 місяців відрізняються від попередніх років.


Що ж змінилось?


Військові дії на Сході країни та економічний спад, скорочення виробництва спричинили велику внутрішню міграцію в безпечні та більш придатні для життя території. В основному міграція йде до великих обласних центрів (Київ, Одеса, Львів, Дніпропетровськ та інші) та прилеглих до них районів. Цей вид міграції ніколи не мав такого масового характеру, як зараз. 1,4 млн. людей переїхали з окупованих територій, з них 40% – потенційні трудові мігранти.


Посилюється тиск на місцеві ринки праці, на яких і так кількість пошукачів роботи перевищує кількість вакансій. З іншого боку, потенційні працівники зі східного регіону мають в більшості досвід в металургійній сфері, на великих виробництвах, тож знайти аналогічну роботу в інших регіонах України для них є досить проблематично. Ситуація з працевлаштуванням ускладнюється і зарплатними очікуваннями даних спеціалістів, котрі, зазвичай, є вищими не лише через потребу переїзду та перевезення родини, але й кваліфікацію. Наприклад, якщо у Львівському регіоні технологам по металообробці з досвідом 3 роки пропонують зарплату  6000 – 8000 грн., то фахівець з аналогічним досвідом зі Сходу очікує на 10 000 – 14 000 грн.


Популярна серед українців зовнішня міграція за останні півтора року змінила свої вектори. Зараз українські роботодавці конкурують в першу чергу з роботодавцями з Європейського Союзу, а не з російськими, як це було раніше. За різними даними за кордоном перебуває від 3 до 7 млн. українських трудових мігрантів. За дослідженням GFK тільки за 2015 рік офіційно мігрувало 500 000 людей, проте не всі виїжджають офіційно за трудовими візами, відповідно, реальна цифра може бути вищою на 40%.


Зовнішня міграція відбувається найбільше до сусідніх країн – Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, Білорусії , а також до Італії, Португалії, Іспанії, Німеччини. Найактивніше виїжджають за кордон на роботу жителі прикордонних регіонів ( Західна Україна аж до Хмельницької області та Схід).


Потік потенційних працівників до Росії зменшився практично втричі, частина з Росії переорієнтувалась на Казахстан та Білорусію, де зараз є вакансії у будівельній сфері, однак більше управлінських посад з хорошою оплатою в напрямку виробництва, телекомунікації, продажу та маркетингу.


Протилежний вектор – Європейський союз. На відміну від Росії, за останній рік він став більш популярним серед українців і зараз туди ідуть більше 60% трудових мігрантів. Традиційно тут багато роботи у сфері будівництва, сільського господарства, домашнього господарства, виробництва, ІТ та інженерній та медичній сферах.


Менше 20 % від усіх охочих працювати за межами України розглядають дальні країни, такі як Китай, де готові запропонувати українцям вакансії продавців, лікарів, викладачів з використанням англійської мови. США та Канада приваблюють переважно науковців, програмістів, біологів та лікарів.


Сусідні країни, оцінивши переваги української робочої сили , активно йдуть назустріч майбутнім працівникам, створюють агенції з працевлаштування на українському ринку, розповсюджують інформацію про вакансії та можливості роботи, то ж українцям не важко знайти роботу за кордоном.


 


Залежно від мотивів, трудову міграцію умовно можна поділити на кілька видів:          


 Тимчасова сезонна міграція від 1 до 6 місяців – це робота в літні періоди по збору овочів, ягід, або на виробництвах, котра не потребує спеціальної підготовки. Найчастіше українці використовують таку роботу як спосіб «підзаробити», працюють під час відпустки. Найбільше на таку сезонну роботу їздять жителі сільської місцевості з чіткою періодичністю один-два рази до року. Зазвичай, це жінки з середньо-спеціальною освітою, віком до 45 років.


Робота по контракту від 1 року цікавить  фахівців робочих технічних спеціальностей: будівельників, механіків, електриків, зварювальників, а також медичний та домашній персонал. Варто зазначити, що рівень посад та складність роботи, зазвичай, є низькими і   не відповідають кваліфікації українських працівників, хоча й оплачується така робота в 2-3 рази вище, ніж вдома. Ідуть годувальники родин – чоловіки віком 27 – 43 роки з середньо-спеціальною та вищою освітою, досвідом роботи від 3 років з основною метою – отримати вищий дохід. Деякі українці таким чином уникають мобілізації. Такий вид міграції може бути і достатньо тривалим – до 2-3 років і часто переходить в імміграцію з родиною.


Навчання за кордоном ”з квитком в один бік”. Якість освіти, сучасні, актуальні навчальні програми,  престижні ВУЗи та можливість жити в іншому, іноземному середовищі приваблюють з кожним роком все більше українських студентів. У цьому році на навчання до Польщі виїхало 23 000 українських студентів, це, приблизно, два університети у Львові. Після закінчення навчання третина студентів залишається працювати в країні, де проходило навчання або ж в сусідніх державах. До когорти тих, хто мігрує через навчання, можна зарахувати і  дітей трудових мігрантів. Цей “розум” дуже рідко повертається на батьківщину.


Відтік мізків або міграція висококваліфікованих фахівців. Основна мотивація таких трудових мігрантів – можливість професійної реалізації та зміна середовища проживання. Найбільше зацікавлення іноземні роботодавці виявляють до програмістів  від рівня вище джуніора, кваліфікованих менеджерів у сфері розвитку бізнесу, закупівель, продажу, інженерів вузьких спеціальностей (наприклад, по проектуванню коробок передач або силовій електроніці) та агрономів. Такі фахівці у 70% випадків одразу розглядають імміграцію разом з родиною. Деякі країни Європи, як от Німеччина, розробили спеціальні програми залучення  висококваліфікованих іноземних фахівців, наприклад “Блакитна карта”, котра розрахована на представників дефіцитних професій (вчених, лікарів, інженерів, математиків) і значно полегшує переїзд на роботу. На даний момент міграція висококваліфікованих працівників є найменш чисельною, однак вона зростає.


Ще один вид трудової міграції – переїзд бізнесу. Цей вид міграції набув популярності за останній кілька років. В основному мігрують або цілі компанії або ж окремі підрозділи. Переважно, це компанії в галузі ІТ, інтернет-магазини, інтернет-площадки  по продажу, а також невеликі виробництва.


Основною перевагою роботи за межами України є рівень зарплат


111


Наша основна перевага – дешева робоча сила зараз є нашим слабким місцем,  адже саме низька оплата праці в Україні спричиняє відтік за кордон працівників всіх рівнів. Трудова міграція все ще є експортним товаром, що приносить кошти в скарбницю, оскільки трудові мігранти надсилають гроші додому!


 


Якими ж  будуть наслідки  трудової міграції для ринку праці?


Безвізовий режим з Шенгенською зоною сприятиме збільшенню трудової міграції.


Вже сьогодні підприємства в Україні відчувають дефіцит працівників робітничих спеціальностей, фахівців зі знанням іноземних мов, молодих спеціалістів.


Ми спостерігаємо зниження якості робочої сили або, як кажуть рекрутери, ”пішли мілкі кандидати”. Тривалість закриття вакансій середнього рівня збільшується, досить не просто переманити хорошого працюючого кандидата, оскільки роботодавці утримують кращих, ключових працівників. З іншого боку, фахівці, шукаючи більшого заробітку, починають працювати не за фахом, а часто відбувається і дауншифтинг, відповідно і втрата кваліфікації.


Зростає кількість безробітних віком за 50 років, пенсійного віку, в тому числі й серед трудових мігрантів, котрі повертаюся з-за кордону.


Нестачу власних трудових ресурсів поповнять іноземні громадяни. Управлінськими посадами високого рівня в Україні іноземці вже давно цікавляться. Реальним є  збільшення потоку іноземних працівників на технічні та робітничі спеціальності, в медицині тощо.


Реформи, підвищення рівня життя та ріст зарплат сприятимуть поверненню до України частини трудових мігрантів. Фахівці з досвідом роботи за кордоном зможуть принести в Україну нові навички та технології. Можливо саме тоді до нас почнуть приходити іноземні компанії, зацікавлені не лише в ручній праці, але й в інтелектуальному потенціалі.


Який би сценарій не чекав нас в майбутньому, ми все одно рухаємось в напрямку Європи, маємо попереду нові перспективи та виклики. Один з найбільших викликів – це відкритий ринок праці. Тепер працівники можуть бути не тільки нашими, ми маємо за них конкурувати з іншими роботодавцями. Адже працівники можуть обирати не тільки вакансії в різних компаніях чи регіонах, але й різних країнах, і часто, вибір не на користь України.


Оксана Абраменко
Львівська консалтингова група