Советы для работодателей

Працевлаштування іноземців без прикрас: процедура і перепони

Євген Шаблін,
адвокат, співзасновник компанії Shablin & Kopchynska

Коли Нобелівські лауреати Пол Ромер і Вільям Нордхаус у своєму виступі розмірковували про пріоритетні ресурси майбутнього, економісти зазначили, що визначальним для нових поколінь капіталом є навіть не нафта, газ і вугілля, а «запас» вчених. Йдеться про науковців як представників найцінніших інтелектуальних професій, проте беззаперечним є і той факт, що в світі розгортається боротьба за інших кваліфікованих працівників. Це глобальна конкуренція між державами. Провідні країни світу створюють соціальний рай та умови для найбільш здібних мігрантів. Вони стають не тягарем, а локомотивом економіки.

Усе починається з конкуренції за студентів. Бідні, нерозвинені країни фінансують освіту своїх людей, які потім працевлаштовуються на роботу в багатих державах. Близько 82% лікарів з Ямайки працюють за кордоном. 70 % жителів Гаяни, які мають університетську освіту, працюють за межами країни. Після того як Європа відкрила свої кордони, відтік кращих студентів став проблемою для нашої держави.

Потім країни створюють умови для працюючих професіоналів. Німеччина бореться за лікарів, які виїжджають до Швейцарії, розширюючи можливості для поляків та вихідців із менш заможних держав. Це змушує Польщу, Італію, Грецію та держави Прибалтики робити більш ліберальною політику для працездатних іноземців.

Згодом держави починають боротьбу за іноземців-інвесторів. Мальта обмінює право на проживання на інвестиції в розмірі 250 000 євро. Австрія «продає» своє громадянство(за інвестиції в економіку в розмірі 23,7 млн євро. Іспанія пропонує посвідку на проживання в обмін на інвестування в комерційну нерухомість на суму понад 500 000 євро.

Що пропонує Україна?

Розглянемо «біле» працевлаштування іноземців на вакантні посади в Україні. Не будемо торкатися «схемових» випадків отримання посвідок на проживання в Україні, коли іноземці стають засновниками українських компаній та працевлаштовуються в них як директори. До речі, цей шлях має переваги порівняно з «білим» працевлаштуванням (менша вартість, не потрібно виплачувати заробітну плату тощо).

Процедура працевлаштування 

Цей процес можна розділити на 2 етапи:

  • отримання дозволу на працевлаштування;
  • отримання посвідки на тимчасове проживання.
  1. Для оформлення дозволу роботодавець повинен звернутися з клопотанням до місцевого Центру зайнятості.
  2. Протягом 10 днів після отримання дозволу сплачується державний збір. Розмір залежить від строку дії дозволу: від 8 408 грн за 1 рік до 12 612 грн за 3 роки.
  3. За наявності дозволу іноземець повинен звернутися до Консульства України за кордоном для оформлення візи типу D. Виняток – для громадян «безвізових» держав (Росія, Білорусь, Грузія тощо). Якщо вони перебували в Україні в період оформлення дозволу на працевлаштування, то мають здійснити процедуру перетину кордону (виїхати та заїхати в Україну).
  4. Документи подаються до міграційної служби з метою отримання посвідки на тимчасове проживання. Це необхідно зробити за 15 робочих днів до закінчення строку перебування в Україні (закінчення дії візи D).
  5. Протягом 30 днів після отримання посвідки іноземець реєструється за місцем проживання в Україні.
  6. Для завершення процедури протягом 90 днів із моменту отримання дозволу на працевлаштування необхідно надати до Центру зайнятості контракт із працівником.

Особливості для окремих працівників

Є два загальних правила. Перше: мінімальна оплата праці іноземця – не менше 10 мінімальних заробітних плат (із 01.01.2020 це 47 230 грн). Друге: строк дії дозволу на застосування праці – 1 рік. Після закінчення дії дозволу його можна продовжити на 1 рік. Кількість продовжень – необмежена.

Для окремих працівників (далі – привілейовані працівники) встановлені переваги щодо розміру мінімальних заробітних плат та строку дії дозволу. Так, заробітна плата працівників громадських об’єднань, благодійних організацій та закладів освіти (від дошкільних до вищих навчальних закладів) має становити не менше 5 мінімальних зарплат. Іноземні ІТ-професіонали, працівники творчих професій та випускники топ-100 університетів світу мають право на оплату праці на рівні з громадянами України (не менше 1 мінімальної зарплати). Крім того, всім вищезгаданим працівникам дозвіл може бути виданий одразу на 3 роки.

Труднощі, з якими можуть зіткнутися іноземці

Незважаючи на простоту процесу, на кожному етапі можливі певні проблеми: від особливості легалізації документів для громадян певних держав до баз міграційної служби, що «зависають».

Наведемо лише найбільш критичні явища, які утруднюють процес працевлаштування в Україні.

  1. Вимоги Центру зайнятості щодо підтвердження належності до категорії привілейованих працівників. У власній практиці ми зустрічали випадки, коли Центр зайнятості при виданні дозволу ІТ-спеціалісту вимагав, щоб основним КВЕДом компанії було «Комп’ютерне програмування».
  2. Труднощі в отриманні візи типу D іноземцям із держав міграційного ризику. Шанси на отримання візи D зростають прямо пропорційно відомості компанії-роботодавця.
  3. Перевірки за місцем проживання під час розгляду документів на отримання посвідки на проживання міграційною службою (ДМС України). Підкреслимо – закон не містить обов’язку іноземця знаходитися в цей період на території України. Але працівники поліції та/або ДМС України іноді приходять із перевіркою на адресу, яка обов’язково вказується в документах щодо отримання посвідки. Негативний результат перевірки стає підставою для відмови у виданні посвідки.

Стягнення за порушення законодавства щодо працевлаштування іноземців

Відповідальність настає як для роботодавця, так і для працівника. Керівник підприємства несе адміністративну відповідальність (штраф від 170 до 340 грн). На юридичну особу накладають фінансові санкції в розмірі 47 200 грн (порушення умов дозволу на працевлаштування) або 94 400 грн (використання праці іноземця без дозволу). Іноземці, які працюють без відповідного дозволу, сплачують штраф від 170 до 510 грн. За певних умов до них застосовуються інші заходи (скасування посвідки, депортація тощо).

Як висновок

Отже, наразі в конкурентній боротьбі за якісні трудові ресурси Україна лишилася в 2011 році (рік прийняття відповідного законодавства).

Відсутність ефективних преференцій для кваліфікованих працівників, бюрократія, безкарна нелегальна праця іноземців не дають приводів для позитивного розвитку.

До речі, отримання посвідки на проживання через фіктивний шлюб (це не є навіть адміністративним правопорушенням в Україні) та подальше нелегальне працевлаштування є менш витратним шляхом залишитися в нашій державі. Це повсюдно використовується.

Ми дивимося на сучасний світ очами минулого десятиріччя. А маємо змінюватися – або світ змінить нас. Не впевнений, що на краще.

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Lost Password