Лідери існують стільки ж, скільки і сам світ, населений людьми. Але чи змінюється портрет лідера з плином часу? Які інструменти розвитку лідерства найефективніші? І чий досвід слід запозичувати, працюючи з лідерами у своїх компаніях? Про це та інше ми поспілкувалися з Оксаною Семенюк. HR-експерт 20 років працювала в одній з найбільших світових компаній – Mondelez International. А сьогодні є співзасновницею компанії з розвитку лідерства Changers, серед клієнтів якої – державні органи, міжнародні та українські комерційні структури.

Оксано, з-поміж десятків визначень лідерства – яке найближче саме вам?

– Моє сприйняття лідерства найбільш точно передають дві думки. Перша належить мислителю і бізнесмену Уоррену Беннісу: лідерство – це здатність втілювати бачення у реальність. Другу думку висловив Білл Гейтс; він вважає, що лідери – це ті, хто надихає інших і розвиває послідовників. Отже, на мій погляд, лідер – це, по-перше, той, хто вміє створювати смисли, і для себе, і для команди; по-друге – займається розвитком людей, послідовників, підтримує їх і підсилює.

Наш VUCA-світ з його невизначеністю, інноваціями, двозначністю та хаотичністю потребує від лідерів якостей, які були не так активно задіяні раніше.

– На вашу думку – чи змінюється портрет лідера з плином часу? Які компетенції набувають особливої актуальності сьогодні?

– Звісно, контекст суттєво впливає на розвиток лідерства. Не можу сказати, що кардинально, але портрет лідера зазнає змін. Наш VUCA-світ з його невизначеністю, інноваціями, двозначністю та хаотичністю потребує від лідерів якостей, які були не так активно задіяні раніше, є нові особливі виклики. Наприклад, в одній організації можуть працювати одночасно три покоління людей з різними цінностями та потребами, і керівники мають транслювати поведінку, яка всіх об’єднає.

Перша надважлива якість сучасного лідера, як на мене – це емпатія, вміння розуміти почуття інших людей, розпізнавати моменти, які потребують його підтримки, відчувати тонку матерію настроїв людей. Друга – це вміння говорити з людьми і слухати їх. Третя – здатність бути справжнім, залишатися собою. Сьогодні, якщо люди відчувають хоча б натяк на нещирість, бачать лідера, який грає роль, – одразу з’являється недовіра.

А які функції лідерів, навпаки, втрачають свій вплив?

– Наприклад, контроль. Якщо лідер не дає свободи дій та не залучає – люди, особливо нове покоління, зазвичай не підтримують такого керівника, не хочуть з ними працювати. Менталітет формату «або – або», коли щось може бути лише правильним чи неправильним, – це вже також архаїзм. Сьогодні потрібні лідери, які адаптують стиль поведінки до ситуації та живуть у парадигмі мислення «і – і»: щоб рухатися вперед, вони розглядають різні, іноді протилежні, погляди.

Сьогодні, якщо люди відчувають хоча б натяк на нещирість, бачать лідера, який грає роль, – одразу з’являється недовіра.

Чи є якісь специфічні виклики та риси українського лідера?

– Для мене український лідер не відрізняється від інших. Хіба що в нашій країні зараз ще більше невизначеності та викликів. І ті лідери, які можуть прориватися через це, загартовуватися, зберігати свою справжність, щирість намірів, працювати над зменшенням свого егоцентризму, будуть дуже затребувані. Керівники, які вміють слухати і мають хороші стратегічні навички. На жаль, у нас ще недостатньо розвинена компетенція стратегічного планування – бачити наперед, бути проактивними, розуміти контекст і орієнтуватися на найкращі практики. Ми живемо сьогоднішнім днем, максимум – трошки думаємо про завтра, а про післязавтра – уже ні. А Україні потрібні саме ті лідери, які чітко бачать картинку майбутнього. Які можуть варіювати своє управління, використовують у роботі з людьми не тільки авторитарні та ієрархічні підходи, які у нас в крові, але і ті, що залучають людей і мають на меті справжнє партнерство та співпрацю – коучинг, менторинг. У багатьох українських лідерів поки що закрито чимало управлінських чакр. І подорож, яку вони мають здійснити, свої зміни треба почати з самоусвідомлення – розуміння своїх потреб, цінностей, обмежень.

Зазвичай, коли йдеться про розвиток лідерства в Україні, акцент робиться на проблемах. А які «національні особливості» можна вважати сильними сторонами?

– Ми щирі, не скупі на прояви емоцій, уміємо співчувати і підтримувати. Можемо стояти пліч-о-пліч і захищати інтереси інших людей. Просто наших керівників потрібно спрямовувати, давати знання, як саме застосовувати ці риси у практиках управління.

Які інструменти розвитку лідерства в організаціях ви вважаєте найбільш ефективними?

– По-перше, зворотній зв’язок. Він має бути вплетений в тканину організації, в спілкування, має бути навіть не навичкою, а звичкою.

По-друге, це коучинг. Він потрібний усім. З часом наш мозок відмовляється сприймати певні речі, ми не можемо бачити себе з боку, не чуємо внутрішнього критика. Тому якщо є спеціаліст, який допомагає побачити, як саме наші дії впливають на людей і як вони можуть бути змінені або покращені, це чудово. Практика коучингу розвинена в цивілізованому світі, просто у нас часто відбувається підміна понять: буть-хто може взяти модне слово, назвати себе коучем і проводити сесії за двісті гривень. І мені дуже прикро, що це так. Насправді хороший коуч – це неймовірно багато навчання і практики. Не може бути коуча за двісті гривень, тому що це надскладна, неймовірно тонка робота з іншими людьми.

По-третє, потрібен ефективний менторинг, тобто робота з більш досвідченим наставником.

По-четверте – розвиток на робочому місці: робота з викликами, готовність брати на себе відповідальність за все більш складні завдання.

Сьогодні є нові підходи та програми з розвитку лідерства, які будуються, наприклад, з огляду на розвиток нейронауки – на те, як працює наш мозок, як він сприймає дійсність, загрози та можливості.

Чи є якісь нові, можливо навіть експериментальні інструменти розвитку лідерства, на які ви рекомендували б звернути увагу?

– Ніхто не винаходить велосипед, організації використовують звичні інструменти, просто в нових комбінаціях. Але є і нові підходи та програми, які будуються, наприклад, з огляду на розвиток нейронауки – на те, як працює наш мозок, як він сприймає дійсність, загрози та можливості. Насамперед, це програми, які дозволяють працювати з неусвідомленою некомпетентністю. Тепер мало просто прийти і сказати керівнику: «Ось твоя нова тренінгова програма. Їдь». Тому що він починає вагатися: «Чому я маю їхати? У мене ж усе нормально!» Він навіть не усвідомлює, що це наразі – невідома територія. Розуміння приходить під час коучингу та вправ. Тоді мотивація навчатися буде зовсім іншою. В Україні не працюють з неусвідомленою некомпетентністю, а багато світових компаній починають активно використовувати цей підхід – спочатку переводити людей на рівень усвідомлення того, чого їм не вистачає, і тільки потім вирішувати ці проблеми. Перш за все варто звернути увагу на практики FAANG – Facebook, Amazon, Apple, Netflix та Google. Це компанії, які роблять неочікувані експерименти. Наприклад, Google та Walmart – зовсім різні бізнеси, об’єднуються для вирішення своїх завдань. Очевидно, що інструменти розвитку свідомості і навичок у цих компаніях також передові. Вони мають багато цікавих кейсів і щедро ними діляться, причому розказують як про свої досягнення, так і про помилки, і з них хочеться брати приклад. Вони не просто заробляють гроші чи хочуть «бути крутими», а працюють з позиції «змінюй світ навколо себе».

Чи можете ви навести приклади найбільш цікавих для себе лідерів? Наприклад, обрати п’ятьох?

– Вони дуже різні у своїх проявах, але їх об’єднує одна річ – вміння створювати смисли. Першим згадується Далай Лама і його доброта, мудрість, бажання зменшити страждання людей і відкрити в кожному найбільший потенціал. Другий приклад – достатньо контраверсійний, з багатьма «за» і «проти», але це цікава історична постать: Вінстон Черчіль. Він провів країну через важкі випробування, і мені подобається його справжність. З теперішніх політичних лідерів можна відзначити Барака Обаму та Ангелу Меркель. А серед молодих лідерів дуже цікавий Марк Цукерберг – тим, як він працює над собою. У нього є, чому повчитися.

Щодо заходу Employer Leadership Summit 9-10 листопада, який цього року відбудеться вже вшосте. Що нового буде запропоновано учасникам?

– Цього року захід трохи змінив ідентичність, але суть – та сама. Це майданчик, який дозволяє знайти цілісні підходи до розвитку бренду роботодавця. Більше акцентів зроблено на лідерстві, тому що ми хочемо давати смисли компаніям, які прагнуть задавати тон і створювати нові бенчмарки для своїх індустрій. Ми не просто будемо говорити про останні дослідження, світові тренди, а і про Україну як частину великого світу, яка інтегрується. Для нашої країни актуально все, що відбувається навкруги – з огляду на бренд роботодавця, розвиток лідерства, управління людьми, культуру…

Не варто казати: «Це все ще так далеко»… Наскільки це далеко, залежить від нас, наших бажань та дій. На Employer Leadership Summit буде багато практик для роботи з собою та командою, залучення аудиторії, а також багато якісного нетворкінгу з однодумцями. Українські та зарубіжні спікери говоритимуть, зокрема, про щастя як одну з тем, яка зараз турбує весь цивілізований світ, особливо Силіконову долину. За даними World Happiness Report 2017, Україна посіла 132-ге зі 155 місць у рейтингу найщасливіших країн світу. І в мене є особиста мрія – підняти нашу позицію в ньому хоча би на пару десятків рядків.

Бренд роботодавця часто обмежується зовнішніми комунікаціями. Насправді ж Employer Brand починається з лідерства і керівників, їхніх повідомлень.

– Як пов’язані бренд роботодавця та лідерство? Адже часто Employer Branding більше схожий на «фарбування фасаду».

– Прикро, проте в Україні бренд роботодавця часто обмежується зовнішніми комунікаціями. Насправді ж Employer Brand починається з лідерства і керівників, їхніх повідомлень. Варто спочатку навести лад у домі, а вже потім будувати паркан. Інакше люди все одно побачать, що в домі зламаний дах і вибиті вікна.

– Що допомагає розвивати лідерські риси вам?

– Перш за все – природня цікавість, бажання змінювати світ навколо себе, робити щось для інших людей, не очікуючи нічого натомість – просто насолоджуватися тим, як люди розвиваються і можуть нести ці зміни далі. Постійна робота над собою і своїми особливостями, уміння сприймати себе цілісно в усіх проявах. Розуміння того, як я хочу діяти для виправлення помилок і закріплення сильних сторін. Це робота над собою, тим, що мене наповнює, і тим, чим я можу ділится зі світом. І звичка завжди цікавитися думкою інших людей.