Трудове законодавство містило норми щодо мобілізованих працівників ще до введення на території України воєнного стану. Проте за період повномасштабної війни законодавцем були внесені певні зміни. Які саме? Коментує Ольга Городнюк, юристка української юридичної фірми EVERLEGAL.




Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків зафіксовані в ст. 119 Кодексу законів про працю України. Згідно зі змінами, внесеними  Законом 2136-IX від 01.07.2022, за працівниками, призваними на строкову військову службу (зокрема, мобілізованими), зберігається місце роботи та посада. Середній заробіток за такими працівниками може не зберігатися (навіть якщо працівник мобілізований до прийняття закону). Для цього роботодавець має видати наказ про припинення збереження середнього заробітку на підставі закону. Ознайомити з ним працівників можна зокрема й засобами електронного зв’язку.


Це нововведення стосується й таких мобілізованих працівників, які отримали поранення, визнані безвісно відсутніми, потрапили в полон тощо. 


Водночас, якщо збереження середнього заробітку передбачає колективний договір – роботодавець має дотримуватися цього зобов’язання (або вносити зміни в колективний договір). 


Також зберегти середній заробіток мобілізованим працівникам роботодавець може за власним бажанням (або визначити інший вид грошової допомоги, наприклад, виплачувати фіксовану суму) – з 19 липня 2022 року (зважаючи на оподаткування виплат).


Наразі строк мобілізації не враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. 


Водночас є важливий нюанс щодо бійців територіальної оборони: цій категорії працівників зберігається місце роботи, посада і середній заробіток (про це йдеться, зокрема, в коментарі Мінекономіки).


Є й уточнення щодо бронювання працівників. Бронювати військовозобов’язаних можуть підприємства, які задовольняють потреби ЗСУ, інших військових формувань, населення, а також банки, що продовжують працювати в період війни. Також згідно з уточненням Мінагро від 03.05.2022, бронюванню підлягають військовозобов’язані, що працюють на підприємствах, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення) (ст. 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Тобто цим Мінагро уточнює, що потрібні підстави для бронювання працівників – докази мобілізаційних завдань (замовлень) (наприклад, затверджені показники мобілізаційного плану та контракти). Він інших міністерств таких роз’яснень не було.


Наразі Кабінет Міністрів України планує поновити порядок бронювання працівників і внести зміни в законодавство, адже багато підприємств не виконують мобілізаційні завдання, проте забезпечують інші важливі для держави та економіки функції.


Чи можливе звільнення мобілізованого у зв’язку з припиненням діяльності підприємства?


Формальне припинення діяльності підприємства не є підставою для звільнення мобілізованого працівника. За мобілізованими працівниками зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, на якому вони працювали на час призову. Звільнити мобілізованого працівника можна:


    

  • за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП; 
    • 

  • за власним бажанням працівника на підставі ст. 38 КЗпП; 
    • 

  • за ініціативою роботодавця внаслідок змін в організації виробництва і праці (в тому числі ліквідації) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.
    • 



Додатково можна розглянути варіант призупинення трудового договору. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором (роботодавцю – надавати роботу, працівникові – виконувати роботу).


Читайте ще: Бронювання працівників під час війни: відповіді на актуальні запитання