Гарантії трудового законодавства для учасників АТО

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on LinkedIn

Українським законодавством, у т. ч. трудовим, визначено кілька категорій працівників, які мають додаткові пільги та гарантії. Серед них і учасники АТО* – достатньо нова категорія працівників, адже з’явилася вона нещодавно через події на сході нашої країни. Для військовослужбовців, поряд із гарантіями у сфері праці, передбачені й гарантії щодо соціального та правового захисту. Отже, про особливості визначених трудовим законодавством гарантій, про які має знати учасник АТО, – у статті.
*З 30 квітня 2018 р. формат АТО змінено на операцію Об’єднаних сил (ООС).

Нормативно-правові акти до теми:

  • Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХІІ (далі – Закон № 3551);
  • Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі – Закон про відпустки);Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011);
  • Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 (далі – Інструкція № 58).

Відразу слід звернути увагу, що поняття «учасник АТО» в трудовому законодавстві відсутнє. Натомість у певних нормативно-правових актах містяться поняття «учасник бойових дій», «учасник війни». Ці категорії працівників мають право на додаткові гарантії, передбачені законодавством.

Тож відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551 учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції (АТО), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення в порядку, встановленому законодавством.

Учасник АТО отримує відповідне посвідчення, яке видається згідно з Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою КМУ від 20 серпня 2014 р. № 413.

До нормативно-правової бази постійно вносяться зміни, що стосуються учасників АТО. Такий процес вдосконалення законодавства щодо військовослужбовців пов’язаний з викликами сьогодення, адже особи, які беруть участь в антитерористичній операції, з’явилися лише в 2014 р. Тож на кожному етапі трудового процесу, починаючи з працевлаштування та закінчуючи звільненням, учасникам АТО надаються додаткові гарантії на рівні з іншими працівниками.

Прийняття на роботу

Для більшості працівників, зважаючи на норми трудового законодавства, передбачений випробувальний строк. Проте відповідно до частини третьої статті 26 КЗпП випробування не встановлюється в разі прийняття на роботу осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби.

Зокрема, додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню має молодь, яка звільнилася із строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби і яка вперше приймається на роботу. Для працевлаштування зазначених категорій осіб підприємствам встановлюється квота відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. № 5067-VI. Згадані гарантії, зважаючи на норми статті 196 КЗпП, чинні протягом шести місяців після закінчення або припинення служби. Також згідно з частиною першою статті 197 КЗпП вказаній категорії осіб перше робоче місце надається на строк не менше двох років.

Переважне право на укладення трудового договору

Згідно зі статтею 421 КЗпП працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору в разі повторного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган приймає на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Такі переваги мають, зокрема, учасники бойових дій – їм надається переважне право на укладення трудового договору в разі повторного прийняття на роботу без зазначення строку. Також зауважимо, що працівники з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, мають перевагу на залишення на роботі в разі вивільнення працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення їх зі служби (ст. 42 КЗпП).

Переважне право на залишення на роботі

Згідно зі статтею 42 КЗпП у разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією й продуктивністю праці. У разі рівних умов продуктивності праці та кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема:

  • учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551;
  • працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, – протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Інші трудові гарантії

Відповідно до статті 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо вони здійснюються в робочий час, за військовозобов’язаними зберігаються певні гарантії. Зокрема, таким працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. № 2232-XII, Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 р. № 1975-XII та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 р. № 3543-XII, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Отже, згідно зі статтею 119 КЗпП робоче місце, посада та середня заробітна плата зберігається за працівником, якого, зокрема, призвали на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняли на військову службу за контрактом, у т. ч. шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Також зазначені гарантії зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні в медичних закладах, а також потрапили в полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби в разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Право на відпочинок

Відпустки згідно із Законом про відпустки

Відповідно до норм законодавства кожен працівник має право на відпочинок, що надається для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно з пунктом 5 частини сьомої статті 10 Закону про відпустки щорічна основна відпустка за бажанням працівника надається особам, звільненим після проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання. Зокрема, учасники АТО мають право на отримання щорічної відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи.

Крім того, учасники АТО мають додаткові гарантії щодо отримання кількох видів відпусток. Так, згідно зі статтею 162 Закону про відпустки учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а на підставі статті 25 цього Закону за бажанням працівника в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати. Також відповідно до пункту 6 частини 12 статті 10 Закону про відпустки роботодавець має надавати щорічні відпустки в зручний для дружин (чоловіків) військовослужбовців час.

Для зручності інформацію про вид та тривалість відпусток, які надаються учасникам АТО, наведемо в таблиці.

Відпустки згідно із Законом № 2011

Відповідно до статті 101 Закону № 2011 військовослужбовці мають право на відпустки, які надаються під час служби. Тож військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячно-го грошового забезпечення. Тривалістьщорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років – 35 календарних днів; від 15 до 20 років – 40 календарних днів; понад 20 календарних років – 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Крім того, відповідно до пункту 4 статті 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, виконання обов’язків військової служби яких пов’язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров’я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Увага! Під час розрахунку суми для оплати листка непрацездатності страховий стаж до уваги не береться.

Оплата листка непрацездатності

Учасники бойових дій та особи, прирівняні до них, а також учасники війни, зважаючи на норми Закону № 3551, мають пільги в разі оплати листка непрацездатності. Зокрема, згідно з пунктом 11 статей 12 і 14 Закону № 3551 учасники війни та учасники бойових дій мають право на оплату листка непрацездатності в розмірі 100 % середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи. Зазначена норма також гарантується статтею 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІV.

Записи до трудових книжок

Перед кадровиками часто постає питання, чи потрібно вносити відомості про військову службу до трудової книжки. Тож нагадаємо, що головним документом, що регулює порядок ведення, заповнення, зберігання трудових книжок, є Інструкція № 58. Відповідно до положень пункту 2.19 цієї Інструкції до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час служби в складі Збройних сил України та інших військах, де на осіб, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) та дати звільнення із служби. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до внесення відомостей про роботу на даному підприємстві.

У той же час Мінсоцполітики України у своєму листі від 4 квітня 2018 р. № 156/0/22-18 зазначало, що період проходження військової служби не може підтверджуватися відповідними записами, внесеними до трудових книжок працівників, адже цей документ, відповідно до статті 48 КЗпП, підтверджує лише трудову діяльність працівника. Документом для підтвердження проходження військової служби є військовий квиток.

У разі звільнення роботодавець зобов’язаний в останній день роботи працівника видати йому належно оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок у строки, визначені законодавством. Проте в разі мобілізації роботодавця – фізичної особи свої обов’язки він повинен виконати протягом місяця, але вже після демобілізації.

Наталія Панченко, експерт з кадрових питань

Більше інформації читайте в журналі «Кадровик України» №9, 2018 р.

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on LinkedIn

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password