Одним із актуальних питань для працівників і роботодавців в умовах воєнного стану залишається питання відпусток, умови і порядок надання яких змінюються законодавцем. Тому команда юридичної компанії ЕVERLEGAL у складі радниці Світлани Тетері та молодшої юристки Карини Підмурняк підготувала відповіді на найбільш поширені питання на цю тему.

Світлана Тетеря, радниця ЮФ EVERLEGAL

Карина Сагайдак, молодша юристка ЮФ EVERLEGAL

За яких обставин роботодавець може відмовити працівнику у наданні відпустки під час війни?

По-перше, у ч. 2 ст. 12 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон) було встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), але за умови, що працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Тобто, таке обмеження стосується не всіх громадян, а лише тих, хто працює, наприклад, на підприємствах у сфері енергетики, транспорту, оборонної промисловості тощо. 

По-друге, в умовах воєнного стану законодавство дозволяє роботодавцю відмовити у наданні працівнику невикористаних днів щорічної відпустки за попередні роки.

У такому випадку ці дні можуть бути використані вже після скасування або припинення воєнного стану. 

Також у контексті цього питання варто відзначити, що усім роботодавцям було дозволено обмежувати щорічну основну відпустку працівника тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік, якщо працівник має право на відпустку більшої тривалості. У такому разі надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після його припинення або скасування. Звертаємо увагу, що це стосується виключно щорічної основної відпустки.

Чи обов’язково надавати відпустку без збереження заробітної плати працівнику, який виїхав за кордон?

Так, обов’язково. Приписи ч. 4 ст. 12 Закону встановлюють, що у період дії правового режиму воєнного стану, роботодавець зобов’язаний за заявою працівника, який набув статусу внутрішньо переміщеної особи або виїхав за кордон, надати йому відпустку без збереження заробітної плати. 

Тривалість такої відпустки визначає сам працівник у своїй заяві, але вона не може перевищувати 90 календарних днів. При цьому, час перебування працівника у такій відпустці не враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. 

Варто зауважити, що законодавець не обмежив працівника у праві реалізувати своє право на відпустку декілька разів. Водночас з аналізу вищевказаної норми слідує, що для того, щоб працівнику отримати таку відпустку, слід підтвердити факт або перебування за кордоном або набуття статусу ВПО. 

Як розраховується та надається відпустка без збереження заробітної плати працівникам, які перебувають за кордоном та працівникам-ВПО?

Щоб працівнику піти у відпустку без збереження заробітної плати, йому слід написати заяву та визначити строк перебування у відпустці, який, нагадаємо, обмежений у 90 календарних днів.

Якщо працівник є ВПО, до заяви, на підтвердження цього факту, слід додати довідку про взяття на облік, а якщо працівник перебуває за кордоном, то це слід також підтвердити, наприклад, надавши роботодавцю скан-копію сторінки закордонного паспорта з відміткою про виїзд за межі території України. Звісно, якщо ваш роботодавець цього не вимагає, то підтверджувати нічого не потрібно.

Опісля слід повідомити роботодавця про бажання скористатись правом піти у відпустку, подавши йому цю заяву. Це можна зробити засобами поштового або електронного зв’язку.

Важливо! В разі використання електронних засобів комунікації, слід підписувати всі документи або КЕП, або ЕЦП, що, як відомо, прирівнюється до власноручного підпису. 

Після того, як роботодавець ознайомиться із заявою працівника про надання відпустки без збереження заробітної плати, він зобов’язаний видати відповідний наказ. 

Читайте ще: Чи може роботодавець затримувати зарплату в умовах воєнного стану? Коментар юристки